Про створення фільму “Щоденник баскетболіста”

1994 рік. Метт Діллон, Ентоні Майкл Холл, Ерік Штольц, Ітан Хоук, Стівен Дорфф і Рівер Фенікс – ці актори дуже хотіли зіграти головну роль у фільмі «Щоденник баскетболіста». Ця роль ідеально підходить для будь-якої амбітної талановитої молодої зірки, яка зуміє зіграти суперечливого, привабливого та приреченого героя. Тією молодою зіркою став Леонардо ДіКапріо.

Фільм заснований на однойменній книзі Джима Керролла 1978 року – мемуарах про дні поета і героя субкультури, коли він був нью-йоркським підлітком-вундеркіндом і героїновим наркоманом. Книгу багато разів збирались екранізувати, але або проект був неправильним, або політичний клімат непідходящим. За допомогою «героїну», як би че не звучало, та надзвичайно крутого баскетболу, Island Pictures заманили ДіКапріо та Марка Волберга (на той момент він же Маркі Марк) і найняли режисера-початківця, першою роботою якого і стала ця повчальна історія Джима Керролла на вулицях Нью-Йорка та навколо нього. Читати далі

Насичене «життя цього хлопчика» та потужний початок його акторської кар’єри

1993 рік. «Життя цього хлопця» приносить 18-річному Леонардо ДіКапріо схвальні відгуки та пропозиції роботи. Тож він хотів би якнайшвидше забути свій скромний акторський початок.

«Чому всі про це знають? Так, це був мій перший фільм. . . це схоже на прес-пакет? Чи написано «Зубастики 3» жирними червоними літерами?»

Ну не червоними. І потім завжди є . . .

«Соціальна реклама? Це не зовсім сприяє кар’єрному росту».

У цей момент ДіКапріо совається на місці, хоча вже може розслабитись. Окрім «Життя цього хлопця», на екрани вийде «Що гнітить Гілберта Грейпа». Він «наростив» там свої акторські м’язи, граючи психічно неповноцінного персонажа. Він вже знаходиться на тій завидній точці, коли може вибирати свою наступну роль, а не проходити прослуховування на неї. Читати далі

Леонардо про свою кар’єру

На сайт додано український переклад інтерв’ю Леонардо ДіКапріо 2016 року виданню Deadline.
За вечерею з Майком Флемінгом Леонардо розповідає про свою кар’єру від дитячого телешоу  Romper Room  (1979) і чому його звідти вигнали,  до важких зйомок в «Легенді Ґ′ю Гласа».
Він згадує ролі, які хотів зіграти, але не склалося – Олександр Македонський, Джеймс Дін та «Диявол у Білому місті».
А також Лео сказав, що ображається, коли хтось говорить щось погане про «Авіатор».
Це дуже цікава і відверта бесіда про своє виховання, своїх найближчих соратників і про те, чому біль тимчасовий, а кіно вічне.

Скани з журналу шукайте в Фотогалереї, а саме інтервью за посиланням – Тріумф ДіКапріо.

Історії про Леонардо, розказані його колегами

Леонардо ДіКапріо розпочав свою кар’єру з ролей у рекламі жувальної гумки та телесеріалах, таких як «Лессі», «Розанна» та «Проблеми зростання».

Його перша головна роль була у фільмі «Життя цього хлопчика», але роль розумово відсталого Арні у фільмі «Що гнітить Гілберта Грейпа» (1993) перетворила Леонардо ДіКапріо на нову американську молоду зірку та принесла йому першу номінацію на Оскар.

Дарлін Кейтс

Дарлін Кейтс зіграла у фільмі матір Леонардо, яка страждала від ожиріння:

«Лео був ще дитиною. Він завжди встигав робити ставки з Джонні Деппом. Одного разу Джонні умовив Лео з’їсти тухле мариноване яйце. Спочатку він відмовлявся, але виграш весь час зростав, а коли Джонні запропонував йому $25 000, Лео зробив це. Він відкусив яйце, і його ледь не знудило. Тож він виплюнув його.

Леонардо розумів, що мені дуже важко грати роль його матері.
Ми з моєю героїнею Бонні не мали особливо спільного, але ми були одного розміру, і мені було важко, що мене бачать стільки людей. Він завжди був неймовірно турботливим до мене. Він ніколи не залишав знімальний майданчик, не поцілувавши мене в щоку на прощання і не сказавши: «До завтра, мамо». Читати далі