Уроки від важливого актора

Лео ДіКапріо став королем Голлівуду не тільки завдяки собі

1 березня 2010 | Автор: Cal Fussman

Те, що Леонардо ДіКапріо стане зіркою кінематографа, ви вже знали, коли вперше побачили його на екрані. З кожним разом він стає все краще і краще в тому, що робить, адже він постійно спостерігає за роботою інших режисерів, за роботою операторів і за костюмерами. Він вчиться. Настільки серйозно та посилено, наскільки йому це вдається.

Сьогодні ДіКапріо 35. Він зіграв головну роль у фільмі Мартіна Скорсезе «Острів Проклятих» та розповідає нам про те, чого навчився на своєму шляху.

> ТАК, МОЖУ ВАМ СКАЗАТИ, чому я навчився на прикладі «банки гірчиці».
Коли мені було п’ятнадцять, у мене з’явилася приголомшлива нагода пройти прослуховування на роль у фільмі «Життя цього хлопця» з Робертом ДеНіро та Елен Баркін. До цього я знімався в рекламі Бабл Гам та в «Нових пригодах Лессі».
На пробах була використана сцена, в якій персонаж Роберта ДеНіро мав підходити з порожньою банкою гірчиці до хлопців, і тикати їм в обличчя цю саму банку, намагаючись викликати їх на найсильніші емоції, які тільки можна. Сцена була використана для того, щоб подивитися, чи зможе дитина протистояти Роберту ДеНіро, що було надзвичайно складно. І ось коли він почав кричати: «Вона порожня? Вона порожня?», я перегнув палку. Я схопився, вибив банку в нього з рук, вдарив його по обличчю і з усієї дурі закричав «нііііііііі!».
Це була найжахливіша сцена в моєму житті. Моїм завданням було зображати жертву, а не протистояти Роберту ДеНіро. На майданчику настала тиша. ДеНіро глянув на мене і вибухнув сміхом. Це був єдиний спосіб змусити його сміятися. «Це було добре. Це було дуже добре! Дещо занадто, але добре, мені сподобалось». Прослуховування мало продовжуватися, але вони все зупинили. Навіть після того, як ДеНіро сказав, що йому сподобалось, коли я йшов звідти, все, що крутилося в моїй голові, було «Чорт забирай. Це кінець. Я посміховисько. Я просто труп!» Коли роль дісталася мені, відчуття були схожі на ті, коли ти виграєш у лотерею. Іноді варто просто піти туди, куди не потрібно ходити, лише для того, щоб показати, що йти туди тобі зовсім не страшно.

> ЧОМУ МЕНЕ НАВЧИЛА тарілка спагеті? Раніше мене про це не питали. Мені дуже сподобався мій персонаж у Гілберті Грейпі. Щоб ужитися в роль, мені потрібно було кілька днів поспілкуватися і побути з розумово відсталими дітьми. Мені потрібно було вловити їхню невинну простодушність, ту саму грайливість, їхню бунтарську поведінку, яку вони виявляють по відношенню практично до кожного. Я пам’ятаю, як підходив до Лассе Галльстрема, зі списком того, що треба було робити моєму персонажу. І можу сказати, що Лассе в мене справді вірив, бо дозволив робити на знімальному майданчику все, що я хотів. Я міг вибирати сам, що робитиме мій персонаж. Це було просто чудово, – правил не було жодних. Я міг робити все. Будь-які події, які зі мною відбувалися, я міг вигадати сам. Навіть якщо ці події розходилися із самим сюжетом.
І ось Лассе поставив переді мною тарілку спагетті, щоб подивитись, як мій персонаж Арні все з голови на ноги переверне. Насправді все, що потрібно – це поглянути на тарілку спагетті і зрозуміти наскільки ця тарілка може ощасливити Арні. Це його улюблена їжа. Навколо нього всі щось роблять, члени сім’ї чимось займаються, що створює додатково напругу, але для Арні нічого довкола не існує. Арні щасливий, як свиня в багнюці, від того, що він зараз буде їсти спагетті.
Я радий, що ви згадали про цю сцену. На прикладі персонажа Арні, я зрозумів, що із задоволенням у такій манері грав би ще.

> Я ЖИВ В ДУЖЕ неблагополучному районі Голлівуду, коли був ще дитиною. Коли мені було приблизно 8, у мене був гаманець на липучці кольору хакі і в ньому були дві дводоларові купюри. Я дуже ними пишався. Я був повністю переконаний, що їхня вартість набагато вища, адже я витратив стільки зусиль, щоб їх дістати. Одного разу я прийшов до мами і сказав: “Мам, я піду і всім покажу, що в мене є дводоларові банкноти!” Вона відповіла «Леонардо, не вздумай цього робити!», але я вийшов на вулицю, і спускаючись вниз алеєю, побачив хлопчика, який стояв біля гаража. Йому я й показав свої гроші.
А він мені каже «Класно! А ще більше хочеш побачити?»
“Так, хочу ще більше побачити!”
“Тоді нахили голову вниз перед гаражем, подивися під контейнер і побачиш там величезну купу грошей!”
“Що, правда?”, Запитав я, нахиляючи голову вниз.
«Ти нахили, нахили нижче. Та ні, ще нижче! Якщо хочеш побачити, нахиляйся нижче, ще й ще! Незабаром моя голова вже майже на асфальті лежала. Пацан притискає мені голову, відбирає мій гаманець, б’є по обличчю та тікає. Він удвічі більший за мене. У мене вся фізіономія в крові – але в нього мої гроші. Як росомаха я гнався за ним по всіх околицях, три квартали. Потім нас почали розділяти все більше і більше людей, і я так і не забрав назад свої два долари. Але в ранньому віці я зрозумів, як дістаються гроші!
Коли я був маленьким, мені довелося побачити дуже багато того, на що можуть перетворитися люди через наркотики. Я бачив людей, що коляться у парках, тих, хто курив кальян, – всі вони були схожі на хижаків. Здавалося, що якийсь жахливий монстр опанував їх, – їхні обличчя та душі. Дуже рано життя багатьох із них було вже зруйновано.
Коли мені було вісімнадцять, моїм героєм був, звичайно ж, Рівер Фенікс. Переглядаючи такі фільми як “Мій особистий штат Айдахо”, “Залишся зі мною”, я завжди мріяв зустрітися з ним. Якось, на Хеллоуїнській вечірці, він пройшов повз. Його обличчя було блідим, мертво блідим. Перш ніж я встиг привітатись, він уже зник за поворотом, прямуючи до нічного клубу Viper Room, де і був згодом знайдений мертвим. Ось вам урок!

> ЧОМУ НЕ НАВЧИТЬ ВАС МАРТІН СКОРСЕЗЕ? Дивіться, людина є втіленням кінематографічного мистецтва. Він живе та дихає кіно. Він є кіно. Якось пробратися у твоє внутрішнє “Я” в нього не вийде без того, щоб не згадати якийсь фільм. Це частина його ДНК. Тому він не лише найкращий режисер, а й людина, яка знає історію всіх фільмів. Немає жодного фільму, про який би ти згадав і він би його не знав. Запитайте його, як зіграти ту чи іншу сцену, і він наведе вам два десятки прикладів того, як схожа сцена була вже зіграна раніше. Який би фільм ми не знімали, завжди перед цим ми щось переглядаємо, щоб вловити ту чи іншу манеру гри, яку він хотів би втілити на екрані. Під час перегляду він весь час щось коментує, щось говорить дружині, кінооператору. Ще комусь у третьому ряду він голосно кричить «Ось, от подивись! Це саме те, що я хочу. Саме так воно і має виглядати!» Він хоче, щоб ти зі своїм персонажем споріднився. Щоб вжився в роль настільки, щоб опинився у шкурі персонажа. І все тому, що як тільки починається зйомка, він все віддає в твої руки. І лише так його можна здивувати!

5 важливих фільмів для ДіКапріо

1. Викрадачі Велосипедів — фільм, в основі подій якого лежить історія раптової появи злодія, який краде у людини не тільки цілісність її особистості, її мужність і гордість, але так само і можливість прогодувати сім’ю.

2. ТАКСИСТ — жоден фільм не показує так божевілля та несамовитість як цей.

3. — Відсутність будь-якої сюжетної лінії. Мрії Фелліні, його спогади, його сьогодення та минуле. Все це зливається воєдино в кінематографічну поему.

4. 2001: КОСМІЧНА ОДІСЕЯ — Це більше, ніж фільм. Це духовний досвід. Стенлі Кубрик за допомогою цієї стрічки намагається виростити в тобі думку та ідею про те, що потрібно зрозуміти наші відносини із всесвітом. Чим більше дивишся цей фільм, тим більше запитань у тебе залишається.

5. НА СХІД ВІД РАЮ. Я добре запам’ятав ті злість, страх і сум’яття в очах Діна, які були притаманні його персонажу на екрані. Він став хлопцем з обкладинки для багатьох, але за своєю суттю він був уразливий і беззахисний. Я дивився цей фільм п’ять разів поспіль.

> ДЖЕЙМС КАМЕРОН ПРОСТО НЕЙМОВІРНИЙ ясновидець. Далеко не багато режисерів здатні займатися багатьма речами і керувати всіма процесами одночасно. На прикладах «Аватара» та «Титаніка» він це дуже добре продемонстрував. Він достеменно знає, чого хоче. Навіть не варто говорити про те, якщо чиясь думка розходиться з його, – суперечки не уникнути. І стосунки з’ясовуватимуться прямо на очах у всіх. Він чітко дає тобі зрозуміти, що думає. Він ясно бачить, яким має стати його фільм. Я добре пам’ятаю, на перегляді «Титаніка» вже після того, як фільм був знятий, я був приголомшений тим, що фільм вийшов саме таким, яким хотів його бачити Джеймс.

> ДУЖЕ ВАЖКО ГОВОРИТИ ПРО той період, який був у мене після «Титаніка». Адже якщо я починаю говорити про той час, багато хто відразу сприймає це як деякі скарги на моє становлення зіркою. Але можу сказати, що для кожного було б великим випробуванням, якби в його життя так само вдиралися. Це дуже дратувало. Мені було трохи більше двадцяти і я не мав жодного уявлення про те, як з цим впоратися. Моє ім’я перестало бути моїм. Я був чимось незрозумілим. Кейт теж на собі відчула це. Але до мене було прикуто дуже багато уваги. Тому що юні дівчата бігали по сто разів на перегляд «Титаніка», – для них я був героєм, блондином Джеком Доусоном.
Тому у своєму особистому житті я намагався все вибудувати так, щоб струсити з себе цей образ, намагаючись протистояти йому. І мені приносило задоволення струшувати його з себе. Але, зрештою, саме це й відкинуло мене на кілька кроків назад. Цей період був для мене дуже повчальним, і я не маю жодних нарікань. Скажу одне, – нічого з того, що я можу робити зараз у мене не було б, якби не «Титанік».

> ДУЖЕ БАГАТО РЕЧЕЙ Є РИЗИКОВИМИ. Навіть не знаю з чого почати. Іноді ризик потрібний, щоб дух захопило. У двадцять ти робиш просто абсурдні речі. Все, що ти робиш, має на меті, щоб твої однолітки оцінили і прийняли це. А робиш ти нерозважливі вчинки. Ти можеш стрибати від одного відчуття до іншого у пошуках нових вражень, але так і не отримати насолоди від попереднього. І цей процес може бути нескінченним. Можна все життя ганятися за чимось, чого нема тут і зараз. Я розумію, що це звучить як кліше, але я дуже щасливий, що живий. Я стрибав із парашутом. Два з них просто не відкрилися.
Я зустрічав людей, які були на волосині від смерті, втрачали близьких, щось важливе у своєму житті, потім зупинялися і казали собі: «Що це за лайно? На що я витрачаю себе? Чому я просто не можу стати щасливим через те, що я прокинувся вранці і зміг одягти штани?»
Ось це саме те, що мені завжди казав мій батько «Умій радіти з того, що ти штани вранці одягнув! Якщо можеш, звісно…»

> ЄДИНИЙ, хто знає стільки ж про кінематограф як Мартін Скорсезе це Стівен Спілберг. Ми працювали з Марті над «Бандами Нью-Йорка», а відразу після цього я почав працювати зі Стівеном Спілбергом над «Впіймай мене, якщо зможеш». Я думав, що буде неймовірно складно перевтілитися з бандита 19 століття, який різав людей як овець, у франта, що потягує шампанське в костюмі Джеймса Бонда на борту літака. Обидва фільми вийшли практично в один і той же час, і всі без винятку часто мене запитують, яка різниця між цими двома режисерами. Все, що я можу знайти – так це подібності.

> ЩО БУЛО ДИВНИМ, так це те, що нічого дивного не було. Напевно, важко знайти більш комфортну обстановку для зйомок інтимної сцени, ніж та, яка була на знімальному майданчику «Життя спочатку». Кейт Вінслет є однією з найбільш близьких людей для мене. Ми повністю довіряємо один одному і повністю впевнені в тому, що кожен з нас збирається зробити. Я знав Кейт ще до того, як Сем (Мендес, її чоловік) навіть із нею познайомився. Тому з боку це може здатися досить дивним займатися сексом перед камерою з жінкою, чоловік якої знаходиться в тому самому приміщенні, і все це бачить.
Коли ми вже були готові знімати сцену, Кейт запитала прямо перед усіма «Стривайте, стривайте. Це ж неймовірно дивно! », Вона повернулася до мене і Сема та запитала «Хлопці, все нормально?». Ми обидва переглянулись і сказали, що все гаразд. А вона відповіла: «Напевно ще дивніше те, що у вас обох усе гаразд».

> ВЕЛИКУ ЧАСТИНУ ЧАСУ ти не звертаєш уваги на кінооператора. Ти зайнятий тим, що ти маєш робити як актор. Пригадую під час зйомок «Авіатора», ми працювали з кінооператором Бобом Річардсоном. Було споруджено кабіну XF-11, яка була підірвана. Все було в язиках полум’я, стовпом стояв дим. Через це мені треба було прорватися. На милю навколо себе я нікого не бачив, адже я був нагорі, у цій так званій кабіні. Навколо була стіна вогню заввишки 30 футів. Я чую слово “Мотор”, штовхаю цю штуку, намагаючись розчистити собі шлях і тут я бачу образ Зевса, з довгим світлим волоссям, в руках якого камера і він прямує прямо до мене. На ньому немає жодного захисного костюма, нічого. Лише камера. І спина… яка вже майже вся у вогні. Я зупиняюся і питаю «Якого біса ти робиш?» Як тільки прозвучало «Знято», я підходжу до Боба і говорю «Ти взагалі у своєму розумі? Ти ж пройшов через вогненну стіну!» А він мені відповідає: «Друже, все нормально. Це єдиний спосіб вловити момент!»
«А волосся? Як твої довжелезні, до п’ят волосся?» «Все нормально. Жодна волосина не обгоріла. Давай-но ще раз зробимо це!»
Він зібрався йти і в цей момент я зрозумів, що він зробить все можливе і неможливе, щоб у фільмі з’явилася ця кабіна літака, що палала. Це дуже мотивує.

> Я ПРАЦЮВАВ з приголомшливим учителем акторської майстерності Лері Моссом. Він завжди підкреслював, що є така особливість, яка проявляється у акторів, коли виходячи на сцену вони щосили намагаються зобразити невимушеність. Здавалося б, це те, що тобі потрібно робити, і звучить це парадоксально. Але, щоб цього досягти, потрібно дуже багато працювати. Потрібно зробити цілу купу домашнього завдання, щоб сказати щось невимушено. Хлопці, яким тільки 10 років виповнилося, часто підходять до мене і запитують, що мені потрібно зробити, щоб стати актором. Я відповідаю, що потрібно виконати дуже багато домашньої роботи, щоб хоча б ризикнути сказати репліку природно та невимушено.

> Я ЧИТАВ ДЕЯКІ ТВОРИ ШЕКСПІРА у старшій школі. Але під час зйомок «Ромео і Джульєтти» Баз Лурман змушував нас дуже серйозно вникати в поезію, приділяючи увагу кожному слову, кожному реченню. А в кожному слові та реченні є ще якийсь підтекст, якесь потрійне значення. Боже мій, думав я, та як таке може взагалі бути?

> КОЛИ Я ДИВЛЮСЬ ФІЛЬМ, над яким працював 2 роки тому, явно відчуваю себе на знімальному майданчику, явно пам’ятаю відчуття щодо того, якою має вийти та чи інша сцена. Але коли дивлюсь на ті фільми, в яких знімався 10 років тому, я можу точно сказати, що саме люди змогли або не змогли побачити у фільмі. Я бачу, що не так. Чому людей не зачепила та чи інша сцена. Неупередженість. Вона дуже потрібна.

> МЕНІ БУЛО 18, коли випала можливість працювати з Меріл Стріп у «Кімнаті Марвіна». Коли ми репетирували з нею наші репліки, я дивився на неї і думав сам собі, – що відбувається? Якось це виглядає недуже.
Але коли ми дивились вже закінчену роботу, це було щось на зразок, Бог мій, та Меріл єдина, кому вдається виглядати абсолютно природньо. Їй одній вдалось зі своєї героїні зробити реальну людину, втілити все, що було потрібно, в життя. І ті моменти, які здавались дивними, якраз і допомогли їй зробити з її героїні ту, якою вона була на екрані. Для мене це було надзвичайним відкриттям. Меріл напевно найталановитіша актриса на всій землі.

> ПОТРІБЕН ДУЖЕ ХОРОШИЙ художник по костюмах, тому що ти не зможеш повністю увійти в роль і відчути свого персонажа, доки ти не приміряєш його одяг. Потрібно відчувати все, що носить твій персонаж, починаючи від взуття та закінчуючи годинником на зап’ясті. Як тільки я приміряв одяг для «Життя спочатку», я відразу відчув, що починаю незграбно рухатись, тримати так само сигарету, навіть живіт почав трохи випирати. Я повністю відчув того ностальгуючого хлопця, який пройшов війну. Нині він спокійний і розслаблений у тихому містечку, має сім’ю. І все настільки добре з дітьми та дружиною, що останній можна вже й зрадити. Одяг говорив сам за себе: «Твоя дружина нікуди не дінеться, бо все в нас гаразд».

Чому ДіКапріо є важливим актором
розповідає Мартін Скорсезе

Обов’язковість, сміливість, адекватність. Можливість утримати на собі увагу. Ось ті якості, які роблять ДіКапріо просто незамінним актором. Є висловлювання, яке старе як світ, воно до ДіКапріо підходить якнайкраще, – камера його любить. Іншими словами, його присутність у кадрі моментально полонить нас, змушуючи беззаперечно рухатись за ним. Звичайно ж камера любить багатьох акторів, але далеко не кожен актор може скористатися таким даром і пустити глядача в подорож найпотаємнішими куточками свого “я”, яка прикрашена подорожжю за сюжетом самого фільму. Для цього потрібний талант. Вміння відчувати, сила духу та абсолютна безстрашність. Все це має Лео.
Я знаю, що можу довірити Лео зіграти не тільки того персонажа, образ якого він представляє, а також можу довірити йому спробувати відтворити сам фільм у своїй голові, щоб сам для себе він зміг зрозуміти, до якої точки «не повернення» він може дійти. Я впевнений, що марнославство не завадить йому на його шляху. Марнославство може стати перешкодою для багатьох акторів. Адже їхніх персонажів досить часто асоціюють із ними як з акторами і як з публічними фігурами. Для Лео це не проблема. Йому властива всепоглиненість своїм персонажем, цілковита відданість йому, і байдуже наскільки цей персонаж жахливий чи незбагненний. Це одна з основних якостей, якими я в ньому захоплююсь.
Ми разом із Леонардо працювали над чотирма картинами. Для мене він незамінний. Він є незамінним для кожного з нас. Він незамінний для всієї історії кінематографа.

Ще один, життєво важливий момент для ДіКапріо
У новому фільмі Мартіна Скорсезе «Острів Проклятих», ДіКапріо демонструє те, про що говорить сам режисер, розмовляючи з Марком Руффало, партнером Дікапріо по фільму. Під час розслідування справи у притулку для божевільних персонаж ДіКапріо піддається зловісній силі. І поки він веде справу, нишпорячи в пошуках відповіді в маленькому темному просторі, з мокрим від поту обличчям, примруженими очима і розпатланим, мокрим волоссям, ми спостерігаємо саме цей, властивий тільки одному ДіКапріо, дар – переконливість. ДіКапріо найкраще вдається, переконати всіх і себе самого, насамперед, лише тоді, коли він ламає себе, перевертаючи догори дригом своє нутро.

Раян Д’Агостіно

> ХТО З АКТОРІВ ПРИХОДИТЬ НА РОЗУМ, так це Джек Ніколсон. Ніхто з акторів не має на своєму віку стільки запам’ятовуючих моментів, як він. Він все робить по-своєму, ще жодна емоція, прописана в сценарії, не була зіграна ним так, як вимагалося в цьому самому сценарії. У ті сцени, які покликані внести світлий момент у картину, він приносить жах, і навпаки – там, де передбачається жах і страх, там є світло, випромінюване Джеком Ніколсоном. Він усе перевертає догори дригом. Коли з такою людиною працюєш, твоє єдине завдання – встигати за нею. У «Відступниках» ми мали сцену зіткнення. Як я відреагую на те, що він підозрює мене в шпигунстві. Ми відзняли сцену, всім сподобалось, і на цьому закінчили. Але є в мене відчуття, що Джек підійшов до Марті після всього цього і сказав «Щось мені здається недостатньо він мені повірив, не дуже він був наляканий». Марті сказав «Давай перезнімемо».
Ну, ось я приходжу наступного дня на майданчик і чую, що через неполадки зі світлом ми перезнімаємо сцену. Я погодився. І тут до мене підходить помічник і каже: «Так, про всяк випадок, щоб ти був в курсі. Джек попросив деякі речі. Мені довелося йому принести вогнегасник, пляшку віскі та пістолет».

> ПОВИНЕН СКАЗАТИ, що дуже пишаюсь «Островом проклятих». Хотілося б щось цікаве розповісти про це, але не стану, щоб не псувати враження тим, хто ще тільки буде дивитись кіно.

> МОЯ БАБУСЯ була однією із найзначніших та найулюбленіших людей у моєму житті. Мені дуже подобалось проводити з нею час, бо за будь-яких обставин вона залишалась сама собою. Якось ми відвідували музей Пікассо, де екскурсію нам проводив його онук. І я сказав бабусі: «Ома, я тебе прошу, якщо він про щось запитає, просто будь чемною. Я знаю твоє ставлення до Пікассо, але все ж таки його онук сам проводить нам екскурсію». Вона знає, що Пікассо був історично важливою фігурою, але його роботи не мали для неї ніякого значення. І ось наприкінці екскурсії настав довгоочікуваний момент. Бернар Пікассо запитує у неї: «Отже, Хелен, що ви скажете про цю картину?» «Мені не подобається!» «Чому?» «А я скажу тобі чому. Якщо хтось малює жінку, вона має бути жінкою. Якщо хтось малює змію, вона повинна виглядати як змія. Можете мені сказати, що на цій картині аероплан, і я вам відповім, – та заради Бога! Аероплан так аероплан. Але як на мене, то це взагалі ніщо!»
Боже правий, подумав я. Як він це сприйме. Але після повернення до готелю я отримав листа на три аркуші, в якому він висловлював подяку тому, що моя бабуся була така чесна з ним. «Те, як вона говорила, нагадало мені мого дідуся. Він був таким самим чесним. Вашій бабусі нелегко довелося в житті знаходити друзів, адже їй хотілося, щоб вони були справжніми – тими, якими вони є. Саме це мені у ній і сподобалось. Будь ласка, приїжджайте ще», писав він. Не знаю, можливо я не зміг би бути таким відвертим як моя бабуся, але багато хто мені каже, що в мене є така риса. Якщо це так, то мабуть вона проявляється у чомусь іншому.

> РАННІ СПОГАДИ, які у мене є – це як я скакав зі сцени на сцену перед концертами в даунтаун ЛА. То я танцював брейк-денс, то намагався пародіювати друзів мами чи батька. Я був найбожевільнішою дитиною, яку тільки можна уявити. Я був страшенно непосидючим. Як машина, яка працює на високооктановому паливі. Уроки ніколи не вчив.
Найімовірніше я завжди знав, що хочу стати актором. Мені завжди хотілося довести собі щось. І це зі мною досі. Я не хочу упускати цього почуття. Це мотивує мене. Я ніколи не можу зупинитись і бути чимось задоволеним. Я намагаюсь уявити своє майбутнє, але поки що у мене це погано виходить. Тому все, що я можу сказати поки що, – моя спрага ще не вгамована.

Esquire

Переклад: NEF


Повернутися до переліку інтерв’ю

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *