Перетворюючись на Дж. Едгара Гувера

листопад 2011 | Автор: Jenelle Riley

Леонардо ДіКапріо перебуває у статусі зірки так довго, що багато хто вже почав забувати, про те, що він, насамперед, є чудовим актором. Актором, який вже у 16 років зіграв одну з найсильніших своїх ролей у фільмі «Життя Цього Хлопця» із Робертом Де Ніро. Актор, який був удостоєний номінації на Оскар за фільм «Що гнітить Гілберта Грейпа», де він бездоганно виконав роль розумово відсталого брата персонажа Джоні Деппа. Хоча саме фільм «Титанік» у 1997 році зробив ДіКапріо світовою знаменитістю. Він ніколи не брався і не береться за легкі гроші та роботи, які можуть спокусити багатьох голлівудських зірок. З самого раннього віку він шукав ролі, які, за його словами, могли кинути йому виклик, привівши його в кінцевому підсумку до того, що у нього з’явилася можливість працювати з такими топовими режисерами як Мартін Скорсезе, Стівен Спілберг, і, нарешті, Клінт Іствуд.

Але незважаючи на те, що ДіКапріо так любить та обожнюєє публіка, його серйозні роботи так і не були помічені. Він отримав похвали за роль у “Початку”, який прийняли як блокбастер, хоча Крістофер Ноллан знімав “Початок” як артхаусне кіно. Найколоритніші та найсильніші ролі ДіКапріо, на жаль, були недооцінені, і всі вершки дісталися його партнерам по фільмах ― Деніель Дей-Льюїсу за «Банди Нью Йорка» або Кейт Вінслет за «Титанік» та «Життя спочатку». А повинні були дістатись саме йому, за його незаперечний талант і за те, що до кожної своєї ролі він підходить із серйозністю та старанністю. Його здібності чудово відображає останній зіграний ним персонаж у фільмі «Дж.Едгар» (біографічна стрічка про директора ФБР Едгара Гувера (1895-1972), внесок якого в боротьбу з організованою злочинністю може бути трохи прикрашений, через його суперечливі методи), до якому він настільки ретельно готувався, вивчаючи кожну дрібницю, що навіть пожертвував своїм 20-мільйонним гонораром за роль, взявши частину грошей на те, щоб якомога детальніше вивчити все про свого персонажа. Ця роль, мабуть, подарує йому четверту номінацію, якщо не сам Оскар. Зрештою, хоча б тому, що в ній є ці три складові: він грає гомосексуаліста, п’ятдесятирічного та зображує смерть.

Ви розпочали кар’єру з рекламних роликів ще у молодому віці. На якому етапі ви усвідомили, що акторство стало для вас роботою?
Завжди вважав, що бути актором це як перебувати у якомусь елітному клубі, до якого я ніколи не належав. Мій зведений брат завжди знімався у телевізійних шоу та рекламах, я теж любив грати. Мені подобалося зображати та пародіювати різних людей, мені подобалися драм гуртки. Я любив зображати персонажів і вигадувати якісь свої доморощені пародії. Я завжди хотів бути актором, але жоден з агентів не хотів займатися мною. І так тривало багато років. Я намагався пробитися до різних агентств, але ніхто не хотів мене брати. Мені здається це все було тому, що тоді я займався брейкдансом і носив зачіску як у панка, дотримуючись вуличного стилю в одязі.

Коли ви нарешті відчули опору під ногами?
У 12 або 13 років у мене нарешті з’явився агент. Якби, звісно, я не виріс у Голлівуді, то сумніваюся, що став би актором. Я виріс у самому його серці, у невдалому районі, можна сказати. Але мені пощастило піти до дуже гарної школи від Каліфорнійського Університету. Там я отримував стипендію. Моя мама щодня, жертвуючи своїм часом, возила мене до школи і забирала звідти, тому що автобус не їздив у той район, де ми жили. 45 хвилин туди і назад з огляду на щоденні пробки на дорогах. А коли я став актором, вона так само продовжувала возити мене на проби та зйомки. Скажу вам, що якби я народився в Огайо, наприклад, то, швидше за все, я не був би тут зараз. Все впиралося у гроші. Ми б не змогли собі дозволити переїхати.

Але це могло б статися, тільки б зайняло набагато більше часу. Як ви думаєте?
Чесно кажучи, я думаю, що життя складається з серії подій, які ведуть тебе до якоїсь основної, найважливішої події. Хоча, ось ця основна подія може ніколи і не відбутися. Розумієте? Для мене такою подією стала роль у «Життя Цього Хлопця» і мені дуже пощастило, що я отримав її. Я був у потрібному місці, у потрібний час.

Чи правда, що Роберт Де Ніро особисто затвердив вас на цю роль?
Роберт ДеНіро та режисер Майкл Котон-Джонс. Я шалено хотів отримати цю роль. Там були сотні хлопців на пробах. І врешті-решт вибирали між мною, Тобі Магуайром та ще парочкою хлопців. Ми зробили проби, і, на щастя, щось їм у мені сподобалося. Я думаю, що Де Ніро щось сказав про мене, але вам краще детальніше дізнатися у нього. Я й сам хотів би послухати, яку він дасть відповідь. (посміхається).

Чи є щось, що ви зробили під час проб, що дозволило саме вам отримати роль?
Пам’ятаю, що я кричав на Де Ніро. Ми робили пробу сцени, де персонаж Де Ніро кричить на мене, тикаючи банку з гірчицею мені в око. Він дуже кричав, оскільки його роль передбачала це, – він був вітчим-тиран. Ну, і ось він тицяє мені в око банкою і я пам’ятаю, як щосили закричав на нього. Цього не було у сценарії. Це була моя імпровізація. Усі навколо захіхікали. Пам’ятаю потім вони дуже сміялися і самі до кінця не розуміли над чим саме. Думаю над тим, як він мене так довів і розлютив, і як я йому на його гнів відповів. Якщо мені не зраджує пам’ять, так воно і було. А ось він може розповісти, що все було інакше. Можливо вони сіли, подумали і сказали: «Цей пацан якийсь безглуздий і смішний, а давайте дамо йому шанс».

У молоді роки, коли ви працювали з такими метрами кіно як Роберт Де Ніро, чи це не позбавляло вас впевненості у собі? І як ви вважаєте, чи не відбувається подібне з вашими колегами по цеху, які так само губляться у вашій присутності?
Звичайно ж я бачу, як на публіці хтось може змусити когось почуватися не у своїй тарілці, так само і навпаки. Тому я намагаюся щосили, щоб все відбувалося природньо, як на знімальному майданчику, так і в житті. Я про це не дуже взагалі замислююся, бо вважаю себе абсолютно нормальною людиною, незважаючи на те, що моє життя досить ексцентричне. Часто я намагаюся зрозуміти, яким сприймають мене люди, але інколи це просто неможливо зрозуміти. Перебуваючи серед людей завжди відчуваєш якусь обережність, що походить від них, це як: «І ось у кімнаті з’являється слон». Тому щосили намагаюся не думати про такі речі. Інакше мені доведеться нескінченно намагатися зрозуміти, як насправді мене сприймають.

Ви відомі і популярні, але чи не виникало колись почуття, що ви отримуєте недостатньо належної поваги саме як актор?
Я вважаю, що дуже важливо слухати критику. Я завжди намагаюся вдосконалюватись. Не важливо, що думають про мою роботу, але я завжди намагаюся йти вперед і покращувати себе. Я дуже хвилююся і дуже відповідально підходжу до того, що я роблю. Це моя пристрасть. Я завжди знав з самого раннього дитинства, ким я хочу стати і що я хочу робити. Яку б роль я не грав, над чим би я не працював, я завжди згадую про те, яких успіхів досягли актори та режисери в минулому, скільки було чудових ролей і скільки чудових фільмів було знято в історії кінематографа. І в мене до всього цього величезна повага. Тому моя нездійсненна мрія полягає в тому, що я хотів би досягти чогось такого, що є в кінематографі того часу. І я думаю, що ніколи, на рівні підсвідомості, не зможу повірити в те, що досяг чогось подібного. Не думаю, що колись сидітиму і говоритиму про якийсь із фільмів: «Оце саме те, про що я мріяв, як людина і як актор. І я досяг цього». Але саме це мене й підбурює. Це те, що мною рухає. У свої 15, коли отримав роль у «Житті Цього Хлопця», на протязі цілого року я сидів і дивився фільми і мені було якось страшно від того, яких висот досягли режисери та актори в тих стрічках. Скільки ж чудових ролей зіграно. Починаючи з Джеймса Кегні у фільмі «Ворог суспільства» і закінчуючи великими акторами сучасності.

З раннього віку ваш вибір ролей був досить цікавим. Ви покладалися на свою інтуїцію, чи все було сплановано?
Почну з того, що для мене честь робити те, що я роблю саме на професійному рівні. Я ніколи не забуваю про те, що я з плеяди молодих акторів і не кожному пощастить робити те, що ми робимо. Це велика честь і я не хочу недооцінювати це. Я пам’ятаю, як мені запропонували знятися в Гілберті Грейпі і паралельно я отримав пропозицію знятися у фільмі Фокус Покус, за який мені запропонували величезний гонорар. Стільки грошей, скільки я ніколи у своєму житті на той момент не бачив. Але щось у мені клацнуло і я подумав: «Знаєте, я думаю відмовитися від цієї ролі і взятися за ту першу роль». Не знаю, що там у мене було в голові на той час, але чомусь я твердо вирішив, що я дуже хочу зіграти Арні Грейпа.

Ви колись ходили на акторські курси чи займалися з кимось?
Я брав уроки майстерності у молодшій школі та у старшій. З ранніх років я читав багато книг по системі Станіславського і техніки Мейснера, але ніколи не відчував всієї сили цих методик до тих пір, поки не став працювати з Ларрі Моссем, у свої 20. У нього приголомшлива школа. Він змушує тебе на психологічному рівні подавляти свої страхи, і оминувши всі заборони, ризикувати. У нас у всіх є подібні емоції, але не кожному під силу їх виявити та повністю розкритися. У його розумінні акторство йде в ногу із психологією. Це дві сторони однієї монети.

Яким був ваш перший фільм із ним? Чи продовжуєте ви з ним працювати?
“Авіатор”. Так, я постійно з ним раджусь і консультуюсь. Перед зйомками в кожному фільмі я обговорюю з ним різні моменти щодо мого персонажа, обговорюю з ним те, яке рішення як актору мені слід прийняти. Просто необхідно мати когось, хто зможе тобі допомогти розкритися в акторському плані.

А якою була б ваша практична порада акторам-початківцям?
Є актори, які до мене приходять і просять поради про те, як їм потрапити в кіноіндустрію, а я завжди говорю про те, що потрібно займатися і готуватися. Ходити на акторські курси, вивчати основи… потім їхати до Лос-Анджелеса і там уже ходити на різні проби, які здебільшого лише там і проходять. Це перші дві речі, про які я їм говорю. Ну, а третє, що вони від мене чують – потрібно знати текст своєї ролі. На зубок. Вздовж і впоперек. Аж до того моменту, коли твоєму персонажу взагалі нема чого сказати. Як і багато хто, я великий шанувальник Стенлі Кубріка, і мені дуже хотілося попрацювати з ним. Він по-особливому працював із акторами. Вони в нього якісь знесилені, змучені. А в ті моменти, коли вони відіграють свою роль і звучать їхні репліки, вони постають перед нами у природному світлі. А все тому, що доходить до того, що вони роблять по 50, а то й сто дублів однієї сцени. І навіть не може статися того, що вони не знатимуть якогось там слівця зі своїх реплік. Вони спокійні і розслаблені, навіть якщо йдеться про Джека Ніколсона, який грає ненормального у фільмі «Сяйво». Ну, а вміння грати йде від того, що ти маєш готуватися, вивчати свого персонажа, знати який він і що він збирається сказати в ту чи іншу хвилину. Потім тобі вже буде легше щось додати і вдосконалити, бо коріння вже буде, а там і гілочками можна обзавестися і листочками. Але найважливіше – це знати основи. Знати коли і що ти говоритимеш.

Чим вас привабила роль Гувера?
Протягом кількох років я був задіяний в одному проекті “Джонні Д.” (“Public Enemies”), в якому я почав вивчати роль Гувера. Працювали ми разом із Майклом Манном. Але якось у нас не вийшло щось, уже не пам’ятаю з якої причини. Швидше за все це були розбіжності у знімальному графіку. І таким чином Майкл Манн почав працювати над сценарієм самостійно, і це стало більше фільмом тільки про Діллінджера, ніж про когось ще. А думка про те, щоб зробити фільм про Джея Гувера або щось подібне завжди була зі мною. І коли я почув, що Дастін Ленс Блек, який зняв «Харві Мілк», написав сценарій, я негайно дістав його і прочитав. Це був сценарій, після прочитання якого, у мене з’явилася величезна кількість питань про особисте життя Гувера, про те, чим він керувався, ким він був, що він зробив для розвитку нашої країни та багато інших питань. Дастіну добре вдалося намалювати досить чіткий його образ у сценарії. Та й хто не захоче попрацювати з Клінтом Іствудом? Я знав, що за цього персонажа мені треба вхопитися з усією силою. Тієї ж хвилини, навіть не будучи затвердженим на роль, я почав працювати над тим, щоб якомога більше дізнатися про Гувера.

Що ви зробили, щоб «влізти в шкуру» Гувера?
Це було таке випробування… Я дуже багато вивчив і дуже посилено готувався. Я поїхав до Вашингтона і спробував для себе відновити життя Гувера в деталях. Відвідав його будинок, щоб подивитися місце, де він жив і де він помер, ту кімнату в якій все сталося. Я їздив у ФБР, щоб подивитися на його кабінет, на те місце, де зазвичай вони з Клайдом Толсоном обідали щодня. Я також літав у Південну Кароліну, щоб зустрітися з Діком Делоа, останньою людиною, яка працювала з Гувером, і яка знала його досить близько. Мені це було цікаво і дійсно допомогло втілити на екрані Гувера.

Ви граєте ролі реальних людей, що вас приваблює у роботі над ними?
Я люблю грати історичних персонажів, просто тому, що це неймовірно цікаво досліджувати та вивчати їхнє життя. У цьому стільки всього того, що жоден письменник не зможе вигадати в сюжеті. Наприклад, у «Початку» це абсолютно все інакше. Там ти місяцями сидиш разом із режисером і вигадуєш те, якою сюжетною лінією має постати перед глядачами життя того чи іншого персонажа. Мені сподобалося грати і в тому і в іншому фільмі, але маю визнати, що я люблю грати людей, чиї життєві шляхи залишили за собою величезну кількість питань і коли ти намагаєшся знайти на них відповіді, тебе може шокувати результат, адже ти розумієш, що те, що зробила ця людина, було по-справжньому, у реальному житті. І це все не вигадка.

Ви також маєте фільми, де ви зіграли персонажів з роздвоєнням особистості. Чому вас приваблюють такі ролі?
Так, мені подобається цей термін – роздвоєння особистості. Мене іноді запитують, чому я приймаю рішення грати подібних персонажів. Я продовжую вибирати подібні ролі, навіть не питаючи себе чому. Ти просто відчуваєш, що тобі потрібно це зробити. І не важливо, які це персонажі – з роздвоєнням особистості, або з якимись відхиленнями, або які мають якусь схожість з іншими персонажами – я хочу їх грати, без жодних питань. Як я сказав раніше, мені випала велика честь вибирати те, що я хочу робити. Тому я продовжуватиму в тому ж дусі, не питаючи себе навіщо і чому.

журнал Back Stage
Переклад: NEF


Повернутися до переліку інтерв’ю

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *