Я не здаюсь

Сьогодні, він один із найкращих голлівудських акторів, він зробив четвертий фільм із Мартіном Скорсезе (довгоочікуваний «Острів проклятих»)

Як журналіст, я маю сердитися на Леонардо ДіКапріо. Для преси він є міцним горішком: кілька інтерв’ю, ніяких подробиць про своє особисте життя. Ну, взагалі ніяких подробиць… зовсім. Але я не те, щоб божеволію від нього …, просто мені подобається, як він «вижив» у цій несподіваній славі “Титаніка”, протягом усіх цих років. 

Я захоплююсь його дружбою з Мартіном Скорсезе. Я люблю його, тому що він просто використовує свою славу та свої гроші, щоб робити нудні документальні фільми про навколишнє середовище та створювати екологічно чисті курорти. І я люблю його, тому що він такий, яким ви його бачите: без татуювань, без сережок чи кілець, він майже такий самий, яким ви бачите його на екрані. ДіКапріо є типовим старим шкільним товаришем, тим, який навіть після багатьох років, коли ви з ним зустрілися знову на Facebook, здається таким, як і раніше. Високий, не дуже худий, під час інтерв’ю він був одягнений у свої улюблені сині джинси, білу майку під синім светром-polo, він пив Frappuccino з льодом у великій чашці.

Я бачив його в Лос-Анджелесі на Золотому глобусі: чорна краватка, волосся зачесане назад, за одним столом з Робертом Де Ніро, Мартіном Скорсезе і Камерон Діас. Такий ввічливий і такий добрий: досконалий хлопець. Важко повірити, що він же Леонардо, який, згідно з легендами міських таблоїдів, стирчить у нічних клубах разом із Міккі Рурком та натовпом дівчат.

Але він, безперечно, той самий Леонардо, який зустрічався з двома топ-моделями – Жизель Бундхен і Бар Рефаелі, але який ніколи не видавав жодних подробиць або секретів цих відносин.

Якщо у Голлівуді декларація про особисте життя доводить свою силу, то Леонардо перебуває на вершині піраміди. Він головний герой одного з найочікуваніших фільмів року ще й тому, що його реліз переносився неодноразово: «Острів проклятих» – екранізація трилера Дениса Ліхейна. Фільм вийшов на екрани кінотеатрів після дебюту на міжнародному Берлінському кінофестивалі. Тим часом ДіКапріо нещодавно закінчив зйомки у фільмі Крістофера Нолана.

Ти дуже багато працюєш.

Ти справді так думаєш? Я так не думаю. Ну, деякі люди знімаються набагато більше, ніж я.

Коли багато роботи – це скоріше позитив чи негатив?

Я вважаю, що позитив. А ти?

Ти переадресуєш мені мої питання?

Ні, мені просто цікаво, як люди сприймають мене, тому що, можливо, два мої фільми виходять у кінотеатри майже в один і той же час, але між ними я не працював близько восьми місяців.

А що ти робиш, коли не працюєш?

Промоушен фільму в різних частинах світу. Екологічні зобов’язання. Але я також проводжу час зі своїми друзями, або мандрую (не по роботі). Ще я займаюся своєю продюсерською компанією.

Цього року ти продюсував фільм жахів «Дитина темряви» (Orphan). Ти який продюсер? Турбуєшся про доходи?

 Коли доходить до цифр, я безнадійний. Я продюсую фільми з відносно невеликим бюджетом, тому я не турбуюся про касові збори. Звісно, якби я продюсував такі фільми, як «Аватар», я набагато більше турбувався б! Я почав цю діяльність здебільшого тому, що хотів знаходити та розробляти проекти для себе як актора. Власне, я весь час висловлюю свою думку чи пропоную проекти іншим людям, і, зрештою, я готуюся стати режисером одного разу.

Продюсування означає також поширення твоїх екологічних ідей. Ти можеш подавати свою думку, як якийсь заклик, слоган.

На даний момент важливо, що люди схильні вважати екологію як велику економічну можливість. Заміна традиційного центрального опалення на сонячні панелі означає створення нових робочих місць, і я думаю, що уряд має це запровадити.

Чи твердо ти дотримуєшся своєї думки у повсякденному житті?

Я намагаюся. Мій будинок оснащений сонячною панеллю, і я роблю ресайклінг. Я не використовую звичайних двигунів, оскільки важливо практикувати те, що ти сам проповідуєш. Але я також гадаю, що цього недостатньо. І якби всі в США купили гібридні автомобілі, цього все одно було б мало. Нам потрібне міжнародне співробітництво: уряди повинні досягти угоди та вжити необхідних заходів разом. Сьогодні довкілля є питанням світової політики. І це не може бути зведено до поверхового руху типу Peace & love, як те, що після сімдесятих років, закінчилося безслідно. Щодня окремі дії є відправною точкою, але вони – це лише подряпини на поверхні.

Ти готовий поринути у політику?

Зовсім ні! Коли я знімаю фільм, я можу повторювати ту саму репліку п’ятнадцять разів, поки не доведу її до досконалості. А у політиці ви не можете дозволити собі помилятися.

Поки ти тут, у 35, на піку своєї кар’єри, якийсь Роберт Паттінсон…

Я зрозумів, до чого ти хилиш. Я не знаю Паттінсона, але в його очах я бачу той самий погляд, який був у мене під час «Титаніка».

Що це за погляд?

Погляд, який каже: «Wow, це абсолютне божевілля, але я знаю, що приваблює всіх цих дівчат, всі ці мас-медіа, і це не я. Я лише третя особа, яка дивиться на все це з боку. Рано чи пізно вся ця істерія та барабанний дріб пройде».

Але коли був барабанний дріб для ДіКапріо, ти отримував багато задоволення: нічні клуби, вечірки, жінки.

Весь досвід «Титаніка» змусив мене здаватися іншою людиною. Але я був далекий від цієї нової ідентичності, і я спробував відпустити цей образ: він міг би принести мені зиск, як і багатьом іншим людям, які стали об’єктами величезної популярності. Але він міг би занапастити мене.

Ціле покоління навчалося романтиці на твоїх фільмах: Титанік, Ромео + Джульєтта, Пляж. Будучи підлітком, кохання – що це було для тобе?

Будучи підлітком, я не думав про кохання. Я ніколи не читав книг про кохання. Я був більше вражений книгами «Над прірвою у житі» та «Старий і море». Коли Баз Лурмана запропонував мені “Ромео і Джульєтту”, на початку я жахнувся. Щоб переконати мене, вони сказали, що це не зовсім історія кохання, це шедевр, який виходить за межі жанру.

Колись ти сказав: Коли ти відомий, люди хочуть бачити, як ти впадеш.

Я сказав це, коли був молодий, але це буде переслідувати мене вічно! Ти не перший, хто питає мене про це.

Але це вражаюче для 20-річного хлопчика бути таким свідомим.

Слава – це пастка, це правда. Але правда і те, що багато людей здатні задовольнити свої амбіції, не перетворюючись на когось іншого. І я хочу бути одним із них.

Я думаю, ти вже один із них. А наскільки ти амбітний?

На багато. Я завжди був амбітним. Моя сім’я не була багатою, я виріс у Лос-Анджелесі, і я знаю, що ти повинен працювати дуже багато і бути успішним, щоб стати частиною цього середовища. Ось чому я ніколи не здавався. Я завжди думаю, що, можливо, одного прекрасного дня, мене не запрошуватимуть зніматися так часто.

Отже, коли ти збираєшся відмовитись від своєї роботи? Тільки тоді, коли станеш старим, і розповідатимеш своїм десяти племінникам про чудовий досвід зйомок зі Скорсезе?

Десяти племінникам? Допоможіть! У мене ще немає дітей! Як гадаєш, я вже маю почати робити певні зусилля в цьому напрямку?

Це твій вибір. Або ти можеш навіть і не йти з кіно і ніколи не зупиняються. Ти можеш стати, як Клінт Іствуд: йому майже вісімдесят, а він усе ще працює.

Було б непогано. Я не хочу стати ще більш відомим чи багатим. Того, що я маю, мені цілком вистачає. Але я хочу робити щось важливе, щось велике та міцне. Я не знаю, чи вважають так люди, але коли я граю, я викладаюся на повну для своєї ролі.

Як щодо «Острова проклятих»?

Дія фільму відбувається у психіатричній лікарні для злочинців та людей з дуже серйозними психічними розладами. Історія розвивається у п’ятдесятих роках, у період повний експериментів, нових ліків та методів лікування. Я вивчив багато чого про це, на знімальному майданчику був також експерт у медичній історії того періоду.

Як ваші стосунки зі Скорсезе змінюються протягом років?

Коли ми працювали разом у «Бандах Нью-Йорка», мені було всього 26. За ті дев’ять жорстких місяців зйомок я мав завоювати його довіру. Тепер коли ми зробили четвертий фільм разом, я можу сказати, що ми знаходимося на одній хвилі. Ми знаємо, що нам не подобається у фільмі, і це є гарною відправною точкою для створення хороших фільмів.

Що ти відчуваєш, коли читаєш, що ти – новий Роберт Де Ніро?

Я відчуваю збентеження, і я не можу в це повірити. Я вже вважаю себе щасливчиком, що мені довелося працювати зі Скорсезе, тож уяви тепер, що я думаю про порівняння з Де Ніро.

Ти завжди щирий?

Завжди, у роботі. Я можу обговорювати і навіть сперечатися, якщо хтось просить мене робити те, в чому я не впевнений.

Я спитаю ще раз: ти завжди щирий?

Ні не завжди. Як і всі.

Vanity Fair (Італія). Лютий 2010

Переклад: Dacota

 ______________________________________________________________________________________

Повернутися до переліку Інтерв´ю

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *