Головна роль: Леонардо ДіКапріо

жовтень 2008 | Автор: Marshall Sella

В фільмі Revolutionary Road Лео ДіКапріо показав найзрілішу і незабутню гру у своєму житті — і це про щось говорить. Леонардо поговорив з Маршаллом Селлою про свою любов до Кейт Вінслет, про те, чому чоловіки вічно воюють самі з собою та чому кляті папараці завжди виставляють його неприємним.

Суботнім вечором у легендарному готелі «Плаза» як завжди гамірно, але величезний ресторан на першому поверсі порожній. ДіКапріо якимось чином переконав готель закрити його для нас двох, просто щоб нас було добре чутно та ніхто нам не заважав.

Оскільки ми гриземо в основному хліб, розмова крутиться в усі сторони, і є багато чого надолужити. Є два його останні фільми — «Тіло брехні» Рідлі Скотта з його чорним гелікоптером, сповненим інтриг, насильства та зради, прем’єра якого відбулася в жовтні, і екранізація класичного роману Річарда Єйтса «Дорога революції» Сема Мендеса, прем’єра якої відбудеться наступного місяця. Не кажучи вже про його возз’єднання з Кейт Вінслет, стосунки зі Скорсезе і, звичайно, YouTube. Час від часу входить офіціант і покірно питає, чи нам щось потрібно. Але здебільшого ми лише вдвох, час від часу оглядаємо кімнату, вражені тишею та примарною сотнею бездоганно сервірованих столів з ідеально білими скатертинами, але без людей.

Лео: Це схоже на “Сяйво” (The Shining). Тільки ти і я.

GQ: Так. Чекай, «Сяйво» входить у Топ-п’ять твоїх улюблених фільмів усіх часів. І, до речі, це твій улюблений фільм Кубрика.
Так ти правий.

«Викрадач велосипедів» теж входить у твій топ-лист, я правий?
У Топ-три! Це один із «найчистіших» фільмів, які я коли-небудь бачив.

До речі, про «чисті» фільми, ти колись бачив фільми Студії Ealing, наприклад Алека Гінеса, кінця 1940-х рр.?
Я не дуже багато бачив ранніх робіт Алека Гінесса. Я побачив Брайана Етена на YouTube, він називає себе «молодий Алек Гінесс». Ти бачив це відео Брайана Етена? Він записав його для Стенлі Кубріка, він каже там (імітує голос Б.Етена): «Доброго дня, м-р Кубрик.…» Це була сенсація на YouTube.

Я бачив це. Жахливо!
(все ще голосом Етена) «Я б хотів думати про себе, як про молодого Алека Гінеса … З тих пір, як я сказав, що хочу до м-ра Стенлі Кубріка, одного з найбільших режисерів у світі, хоча і не зовсім такому доброму, як Майкл Куртіс, режисер «Морського яструба…». Блискуче. Він майже геніальний.

Не треба. Перестань, прошу тебе.
Окей. Але YouTube все-таки велика річ. Нескінченна розвага. Нескінченна! Кожен день. Якого біса? Ви можете задати в пошук що завгодно, типу «жаби кохаються» і у них це є, близько сімдесяти кліпів. Це неймовірно.

Спробую уникнути спойлерів, але я думав про твою любов до «Сяйва», коли дивився «Життя спочатку». Френк Віллер, твій персонаж, каже: «У мене є підстави не тікати далеко від відповідальності», і згадай слова Джека, звернені до Венді в «Сяйво».
Так Так!

У цьому фільмі ти знову граєш із Кейт Вінслет. Наскільки змінилися ваші робочі взаємини?
Здавалося, що з того часу минуло зовсім мало часу, нам дуже зручно один з одним як особисто, так і професійно. Ми дружимо дуже давно, і ми знали, які межі є у нас один з одним професійно, і ми знали, що ми зможемо багато чого отримати один від одного. Кейт – одна з моїх найкращих друзів. Це щось змінює? Так, ми були частиною цього фільму. Був різний рівень близькості. Це було набагато більше, аніж практичний підхід, і ми були більш відповідальні як за наших персонажів, так і за весь фільм. Це те, що приходить з віком та досвідом. Зрештою, нам було по 20-21 року у «Титаніку».

Як ви вжилися в 50-ті рр.? Я маю на увазі ввічливість та стриману мову… Очевидно, ніхто з вас не є експертом у цьому, тому що ви не жили в той час. Але ти втілив Френка.
50-ті роки для Америки були перехідним періодом, у сенсі ми тільки розвивали нашу високоморальну основу. Люди влаштовували «білі» пікети та намагалися знайти ідеальний образ американців. Цей роман про двох людей, які не хочуть підкорятися цьому, не хочуть бути зручними у цьому оточенні, не хочуть бути такими, як усі. Вони відчайдушно тримаються за свою індивідуальність, розумієш? Як і в 50-х рр., ми все ще тримаємося за багато з того, за картинку, за досконалий образ. Це все є у фільмі. І є два персонажі, які намагаються вести частково богемне існування. Тим самим вони заводять себе в пастку. І я думаю, що їхнє призначення – бути іншими, не такими, як усі. Я не думаю, що заміський стиль життя це те, що розділило їх. Вони не призначені бути разом.

О, та це спойлер.
(сміється) Так, можливо, це спойлер. Ти правий.

Справедливо сказати, що в тебе було незвичне життя. Чи зміг би ти жити в порожнечі та безнадійності заміської території, як показано у цьому фільмі? Чи тобі це потрібно? Не схоже, що твій батько був тоді людиною у сірому фланельовому костюмі.
Роман Річарда Йєтса – це класика. Бесіди, які кожен персонаж веде із самим собою у себе в голові… У той час, як я сиджу тут, цілую свою дружину і говорю їй, як сильно я її люблю, і як все буде добре, внутрішній голос говорить, як я ненавиджу її , ненавиджу своє життя, і знаю, що я брешу про все. Цей внутрішній діалог у книзі був неймовірним для всіх нас.

Коли ти чуєш, як персонаж Kейт каже, що ти був «просто якимсь хлопчиком, який одного разу на вечірці розсмішив її» – яке твоє ставлення до цього хлопця? Тримаю парі, ти ніколи не чув нічого подібного на свою адресу за все життя. Якась дівчина ображала тебе так само сильно? Скажи чесно.
Ні. Але, звісно, був обмін кількома жорстокими словами. Це людські стосунки. Ми проходимо через життя, ми зустрічаємо певних людей, маємо зв’язок із ними. І це багато в чому схоже на те, про що говорив Кубрик.

Люблю, коли ти згадуєш про нього.
Та ні, правда. Це схоже на «З широко заплющеними очима». Дві люблячі людини, які мають міцний шлюб, але що звело їх разом? Гігантський нещасний випадок звів їх разом. Коли Ніколь Кідман говорить персонажу Тома Круза –

Як би вона пішла?
Так. «Я пішла б з тим іншим хлопцем». Люблю цей момент.

Я знаю, що коли ти знімався, ти не міг засуджувати Френка Віллера, бо тобі доводилося бути Френком Віллером. Але зрештою, озираючись назад, що тебе робило їм?
(Зітхає) Що мене робило їм? Мені шкода його. Будь-який чоловік може мати щось спільне з Френком Віллером, той розпач і той інстинкт, що треба догодити дружині, сім’ї – в той же час, роблячи себе цілком нещасним у цьому процесі. (сміється) Розумієш, про що я? Просто для того, щоб сказати “Я зробив це”. Але в той же час він – огидна істота. Він спить із секретаркою. Я навіть не знаю, де я в цьому, це просто такий людський персонаж.

І не такий уже й незвичайний, правда?
Іронія, але що я чув від жінок, які переглянули цей фільм? Вони були на боці Френка Віллера, незважаючи на те, що він спить з іншою, коли він має дружину і двох дітей. Вони вибачають його за це! Його відсутність контролю та ненависть до самого себе – вони солідарні з ним. І вони думають, що він намагається зробити те, що краще для його сім’ї, і намагається підкоритися цьому середовищу, наскільки це можливо. Можливо багато чоловіків, які подивляться фільм, побачать у Френку слабкого труса. Але мені здається, що будь-хто зможе зрозуміти щось для себе. Наприклад, зрозуміти щось про свої стосунки.

Останній раз, коли я бачив тебе, шість років тому, у тебе теж виходили два фільми майже в один і той же час («Банди Нью-Йорка» та «Впіймай мене, якщо зможеш»). Ти що, не можеш робити лише один фільм?
Знаю! Це завжди трапляється. Це трапилося у мене тричі – два фільми, що виходять із різницею на місяць. Це через те, що в мене завжди один режисер, який воліє надто довго робити монтаж фільму, а інший робить це дуже швидко.

Ти щойно закінчив свій четвертий фільм із Мартіном Скорсезе. Що ти взяв собі з цього досвіду?
Я не сиджу там, працюючи з кимось такого калібру, і думаю: «Чому б навчитися?» Якщо чесно, я намагаюся бути таким самим зосередженим, як і він. Я намагаюся принести «до столу» так само, як і він. Це не є вивчення чогось, хоча я вивчив величезний багаж його знань про кіно. Щоразу, коли ми з ним робимо фільм, він «випускає на екран» чотири або п’ять фільмів заздалегідь, щоб дати мені систему відліку. І щоразу, коли ти розмовляєш із ним, ти знаєш, що перебуваєш у найкращих руках. Це хороший досвід, знаходиться на зйомках і думати: «Навіть якщо я і не погоджуся з ним, у нього є козир – це його досвід», і я не маю жодних сумнівів. І це дуже добре.
Ми думаємо однаково. І нам багато в чому не подобаються ті самі речі. Ми просто спрямовуємо один одного. Він завжди каже мені прямо, що він думає про те, що я роблю. Немає нікого, чию думку я б поважав більше, ніж його.

Ей, не принижуй Спілберга!
Ні, що ти! Ніколи! Вони однієї породи. Працюючи з обома майже в той самий час, я не міг не помітити подібності. Вони – «міцні горішки» кінематографу. Вони росли в тому, що і жили і дихали, і харчувалися кінематографом, і він сформував все в їхньому житті.

Що ти тепер знаєш, чого не знав, коли починав?
Найголовніше, що я знаю: тобі доведеться взяти повну відповідальність за свого героя та за себе на екрані. У тебе мають бути такі стосунки з режисером, у яких режисер – головний, і тобі доведеться прийняти це. Я не розумів цього, коли починав. Потім, це було завжди, “Дозвольте мені підійти до режисера та дізнатися, що він хоче”. Або ж привнести щось своє, а потім приготуватися обговорити це. Тобі доведеться зуміти шокувати… добре, не шокувати, але здивувати режисера, а іноді й піти в тому напрямі, на який він не очікував.

Прямо як Скорсезе тебе описував – це було блискуче. «Енергія молодого ДеНіро».
(ДіКапріо міцно схрестив руки)

І мова твого тіла говорить мені, що це змушує тебе ніяковіти. І це фантастично, що навіть коли я вказую на мову тіла, вона не змінюється!
[сміється] Так. Дивись, будь-який актор відчував би те саме, що й я, коли б працював із таким режисером. Це очевидно.

І після всіх цих років, ти все ще носиш із собою ці зубочистки зі смаком кориці і постійно одягаєш бейсбольні кепки. До речі, що означає абревіатура у тебе на кепці – FAU?
Гадки не маю. Але я люблю бейсбольні кепки! Це справжня причина, через яку я їх ношу. Мені просто сподобався дизайн та цей візерунок. Люди підходять до мене і кажуть: Ти ходив у FAU! Почекай, це Florida Atlantic University (університет у Флориді).

І ти тільки зараз здогадався.
Отже… «Тіло брехні». Ти і Рассел Кроу, режисер Рідлі Скотт. До речі, за таке слід давати Оскар. Ти не думаєш, що вони майже мали б дати тобі Оскар з такої нагоди? Після всієї цієї гри…
Нітрохи! Я ніколи не намагаюся “довести щось собі”. Хоча це був один із найгрубіших фільмів, які я колись робив.

Як так?
Тема була дуже жорстка, небезпечна. Політика була дуже напруженою. І місця зйомок були вірні. Ми були в Рабаті, Оурзазеті, Марокко та Вашингтоні.

Що спонукало вас робити цей фільм, політика?
Я думав, що це стане дуже розумною роботою про зовнішню політику США та про наші взаємини з іншими країнами, про те, як вони розглядають нас. Але цього не було показано, це було не повчання, особливо з такою делікатною темою, як ця. Я не вважаю, що повчальні фільми працюють дуже добре. (кривиться) Вибач. Ці креветки просто жахливі. Спробуй.

Щоб нас обох знудило години через чотири?
(важливим, декларативним голосом) Ми повернемо це назад! Я не ризикну з цими морепродуктами, друже мій! Хоча вони вже в мене в рахунку.

*Та ні… немає їх там*.

На що були схожі ваші стосунки з Расселом Кроу? Як це було, опинитися посередині цієї шаленої енергії – Кроу-Скотт?
Дааа. Після роботи з Кейт Вінслет над сімейною драмою, я опинився у вітряній пустелі з машинами, що перекидаються у мене над головою! Робота з Семом Мендесом та Кейт була схожа на гру на сцені – ми репетирували, робили дубль за дублем і просто підкріплювали один одного емоційно. А потім довелося працювати з Расселом Кроу та Рідлі Скоттом. Вони мали реальну стенографію один з одним. Я маю на увазі, що вони пробурмотали щось один одному (каже незрозумілою швидкою австралійською говіркою), і раптом чотири сцени знято. І я думаю: Що тільки що сталося?!
Стиль Рідлі повністю відрізняється від усього, що я коли-небудь робив. Він може бачити фільм у голові; він може робити монтаж у себе в голові, спостерігаючи за сімома моніторами. І йому подобається просто поставити вас у певні умови та подивитися, що ви зробите. Потім він підійде і скаже: “Ось що треба змінити”. На що тільки він здатний зі своєю командою… Я посеред пустелі, тримаю пістолет, спрямований на когось, і раптом чую від помічника режисера: «Рідлі щойно сказав, що хоче, щоб 747 пролетів над тобою прямо зараз. Це станеться за кілька секунд. Він зарезервований, і кружляє довкола, чекаємо прямо зараз». Ця сильна група людей, що працює двадцять чотири години на добу, і дає Рідлі все, що він захоче. Це нагадало мені про зйомки у «Титаніку». Джим Кемерон казав: «Гаразд, нам потрібно затопити два верхніх поверхи, і я хочу гігантську хвилю, і я хочу, щоб 400 статистів вистрибували з вікон, поки це відбувається». І я подумав: «Перепочинок!» І хтось сказав: «Ми зробимо це для тебе за двадцять хвилин». І я подумав: Що?! Цей рівень організації просто не вкладається в голові.

Чи правда, що ти підхопив ОКР після зйомок в Авіаторі?
У мене ніколи не було ОКР. Я знаю, що говорив щось колись про це, але ні, я не страждав цим. Я вивчав його. ОКР повертає частину нашого мозку до рівня плазунів, коли ми неодмінно повинні все організувати. Наприклад, постійно тримати в чистоті та захищати домашнє гніздо. Ось чому ви бачите гризунів, які бігають довкола, щось збирають і постійно щось організовують.

Ти чого?!
Ей, так воно і є! У дитинстві у нас у всіх було це в мізках, але деякі люди замикаються у цьому. Ось що таке ОКР. Вони не можуть стримати себе, скажімо, наступити на щось, на чому є малюнок із квітів. Або думають: «Не входьте до цієї частини будинку, бо там брудно». Вони щиро вірять, що помруть чи з ними станеться щось жахливе, як тільки вони зроблять це. Я не маю ОКР. Точно ні! Але я пам’ятаю, коли я був маленьким, я наступав на тріщини на тротуарі.

Ти наступав на тріщини?
(Абсолютно серйозно) А ти ні? Ти, напевно, теж це робив! Ну, я перестав усе це робити у певному віці. Тож… коли я робив цей фільм, я спеціально хотів привнести в нього якусь свою звичку, яка в мене була в минулому. А потім протягом року я не міг її позбутися. Я постійно ходив і наступав на тріщини на тротуарі.

Не наступати навколо тріщин. У тебе був зворотний ОКР. Це ЗОКР.
Так, наступати на них. І з тієї ж причини в аеропортах я мав наступити на кожну лінію, намальовану фарбою на підлозі, яку бачив, і я швидко йшов і робив це.

А після “Життя спочатку”, тобі щось подібне стукнуло в голову?
Це був один із найемоційніших та найболючіших фільмів. Я навіть сказав би, депресивних. Наскільки чудово було працювати з Кейт, на стільки ж я був щасливий, коли робота закінчилася.., не в тому сенсі, що я був щасливий закінченню зйомок, а щасливий нарешті припинити ці жахливі сварки з моєю дружиною протягом декількох місяців у маленькому заміському будинку. Ми, правда, знімали в дуже маленькому будинку, і вся знімальна група була там, заточена в цьому крихітному будиночку з двома спальнями. Не було можливості вибратися; і не було куди втекти. Через якийсь час почала долати клаустрофобію. Після вісімнадцяти місяців роботи я знову намагаюся зрозуміти, що таке нормальне життя.

Ти бачишся з друзями? Зустрічаєшся з дівчиною?
(соромливо) Так, я бачуся з друзями.

Ти ніколи не запрошував дівчину на побачення?
Запрошував. І багато разів!

Тебе не надто багато зараз у таблоїдах. Ти це помітив?
(шепоче) Не говори про це занадто голосно!
Мене майже більше нема в таблоїдах. Іноді є, але я помітив, що культура змінилася. Я – старий капелюх. І мені це подобається. Ти знаєш, що це зі мною? Я хотів би це прояснити. Я чув, як люди кажуть: «Через те, що ти ховаєшся, ти здаєшся неприємним». Справа в тому, що цей… я вживу слово гемор, який заробляє гроші на моїх знімках, – єдина причина, через яку я ховаюся і не здаюся дружнім на фотографіях. Мені не подобається те, як вони поводяться. Я думаю, що це вони грубі та небезпечні. Причина, чому я не позую і не посміхаюся чи здаюся ненормальним, у тому, що я не хочу, щоб вони заробляли собі на життя на моєму особистому житті.

Старе стандартне запитання: ти шкодуєш про якийсь фільм, у якому відмовився зніматися?
Звичайно. «Ночі в стилі бугі» – фільм, який мені сподобався, і я хотів знятися у ньому.

Ти відмовився від нього через «Титаніка», так?
Так. Це були «Ночі у стилі буги»!

І… якби все повернути назад, ти віддав би перевагу «Ночі в стилі буги» «Титаніку»?
(Довга пауза) Ну …, це цікаве питання.

То вважав би за краще?
Я не кажу, що вважав би за краще. Але тоді був би зовсім інший розвиток моєї кар’єри. Вони обидва чудові, і я хотів би знятися в обох.

Але «Титанік» зробив тебе мегазіркою.
Я був би щасливий знятися в обох. І справа в тому, що якби я не знявся в «Титаніку», я не зміг би зробити мої інші фільми або мати кар’єру, яку я маю зараз, це точно. (Знову пауза) Але цікаво дізнатися, що б сталося, якби я пішов іншим шляхом.

Навіть для тебе важко не задаватися питанням про дорогу, якою ти не мандрував. Це повернуло мене до «Життя спочатку». Йєтс сказав, що це про «жагу конформізму» і американців, які хапаються за «стабільність за будь-яку ціну». Розумієш про що я?
Так. Ну, я просто сподіваюся, що наша країна здобула хороший урок і зможе піти в іншому напрямку. Ми всі сподіваємося, правда? Я сподіваюся, що все може змінитись. Багато чого треба зробити. Хм, я міг би зараз ударитися в красномовство…, але не буду!

Переклад: Dacota

GQ


Повернутися до переліку інтерв’ю

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *