«Людина в залізній масці» (The Man in the Iron Mask, 1998) сьогодні сприймається дещо парадоксально. З одного боку — розкішні французькі замки, костюми, шпаги, Джеремі Айронс, Джон Малкович, Жерар Депардьє, Габріель Бірн і молодий Леонардо ДіКапріо, який щойно став світовою суперзіркою після «Титаніка». З іншого — фільм отримав прохолодні відгуки критиків, а самого ДіКапріо за цю роботу відзначили «Золотою малиною».
Причому в номінації була певна іронія: актор отримав нагороду як «Найгірша екранна пара» — фактично Леонардо ДіКапріо проти Леонардо ДіКапріо, адже він зіграв двох братів-близнюків — короля Людовика XIV та ув’язненого Філіпа.
Але чи справді це був провал? І що сам ДіКапріо думав про цю роль?
Після «Титаніка» — роль, яка мала закріпити успіх
Коли ДіКапріо погоджувався на «Людину в залізній масці», ніхто ще не знав, наскільки феноменальним стане «Титанік».
Зйомки «Маски» почалися у квітні 1997 року і завершилися наприкінці липня — ще до того, як Джеймс Кемерон почав показувати студії готові матеріали «Титаніка». Тобто ДіКапріо працював над фільмом, коли його глобальний статус ще тільки формувався.
А потім усе змінилося.
«Титанік» перетворив ДіКапріо на одного з найвідоміших акторів планети, і студія MGM/UA отримала можливість випустити «Людину в залізній масці» фактично на хвилі безпрецедентної популярності актора.
Результат був показовим: у дебютний вікенд фільм зібрав близько $17,5 млн і посів друге місце в американському прокаті — одразу за «Титаніком».
У підсумку «Людина в залізній масці» заробила близько $183 млн у світовому прокаті при бюджеті приблизно $35 млн. Тож називати її фінансовою катастрофою було б неправильно.
ДіКапріо зіграв одразу двох абсолютно різних людей
Однією з головних причин, через які ДіКапріо погодився на проєкт, була можливість зіграти дві протилежні ролі.
Людовик XIV у фільмі — жорстокий, самозакоханий і владний монарх, який звик до поклоніння оточення.
Філіп — його таємний брат-близнюк, якого роками тримають у в’язниці та змушують носити залізну маску.
Для молодого актора це була серйозна акторська можливість: не просто зіграти двох людей, а переконати глядача, що перед ним справді дві різні особистості.
І сам ДіКапріо вважав роботу над фільмом своєрідною школою.
В інтерв’ю Los Angeles Times він сказав про своїх знаменитих партнерів:
«The whole film was like an acting class for me.»
Тобто: «Весь фільм був для мене своєрідним акторським класом».
Це важлива деталь. На знімальному майданчику ДіКапріо опинився поруч із акторами зовсім іншого покоління — Джеремі Айронсом, Джоном Малковичем, Жераром Депардьє та Габріелем Бірном.
Він спостерігав, як вони працюють, і порівнював їхні абсолютно різні підходи до ролі.
Яким ДіКапріо бачив Людовика XIV?
Цікаво, що актор не хотів перетворювати Людовика на звичайного карикатурного лиходія.
У тому ж інтерв’ю він пояснював, що найскладнішим було показати вразливість персонажа.
«He has to have some seductive charm to be sympathetic.»
Тобто, за задумом ДіКапріо, у Людовика мала залишатися певна привабливість, щоб глядач міг його зрозуміти, а не просто сприймати як «поганця».
ДіКапріо порівнював королівський двір Людовика з оточенням сучасної молодої кінозірки: коли навколо тебе постійно знаходяться люди, які говорять, який ти чудовий, стає складно зрозуміти, хто справді тобі відданий.
Це досить несподівана паралель для фільму про французького короля XVII століття.
На думку ДіКапріо, трагедія Людовика полягала не тільки в його жорстокості. Коли він усвідомлює, що люди відвертаються від нього через його власні вчинки, він реагує люттю, а не намагається попросити пробачення.
Зйомки були справжнім випробуванням
Фільм знімали у Франції, використовуючи такі знамениті локації, як Вaux-le-Vicomte, Фонтенбло та П’єрфон. Частину декорацій створили на студії Arpajon.
Але романтична картинка старої Франції абсолютно не відповідала умовам роботи.
Зйомки проходили під надзвичайно дощовим небом. Режисер і сценарист Рендалл Воллес пізніше згадував, що виробництво часом нагадувало справжню війну.
За словами Воллеса, коли йде дощ, команда замерзає, втрачається світло, графік зйомок руйнується, а студія починає нервувати, людям уже не до думок про майбутній шедевр — усі просто хочуть закінчити робочий день.
У Los Angeles Times Воллес навіть розповідав, що в якийсь момент звертався по пораду до знайомого колишнього військового, запитуючи, як керувати людьми в умовах такого хаосу.
Чому фільм не спрацював для критиків?
Проблема «Людини в залізній масці» була не в масштабі.
Навпаки — масштаб у фільму був величезний.
Проблема полягала в тому, що творці намагалися поєднати занадто багато різних фільмів в одному.
Тут є:
- пригодницьке кіно про мушкетерів;
- історична драма;
- романтична історія;
- політична інтрига;
- трагедія;
- комедія;
- тема жертовності;
- історія про моральний вибір;
- і, звичайно, подвійна роль ДіКапріо.
Критик Los Angeles Times Кеннет Туран звернув увагу саме на цю проблему: у фільмі є трагедія, фарс і романтика, але немає єдиного стилю, який би все це об’єднав.
Variety назвав картину серйозною та пишною екранізацією Дюма, але зазначив, що їй бракує енергії та авантюрного драйву.
А Rotten Tomatoes сьогодні фіксує лише 32% позитивних рецензій критиків.
На Metacritic фільм має 49/100, тобто оцінку в категорії «змішані або середні відгуки».
Найбільша проблема — ДіКапріо чи сценарій?
Парадоксально, але критика фільму не означає, що саме ДіКапріо був його головною проблемою.
Навпаки, деякі критики вважали його одним із найцікавіших елементів картини.
Проблема була в тому, що сценарій не завжди давав актору достатньо матеріалу для переконливого розкриття двох персонажів.
Після «Титаніка» глядачі бачили перед собою Лео — нову світову ікону підлітків.
Навіть критики, які були незадоволені фільмом загалом, нерідко відзначали харизму актора.
«Золота малина»
У 1999 році ДіКапріо отримав Golden Raspberry Award — «Золоту малину» за «Найгіршу екранну пару».
Але номінація була сформульована особливо іронічно:
Леонардо ДіКапріо та Леонардо ДіКапріо — у ролях близнюків.
Тобто нагороду отримала фактично його взаємодія із самим собою.
Це був один із найкумедніших випадків в історії премії.
При цьому важливо уточнити: ДіКапріо не отримав «Золоту малину» як «найгірший актор». Нагорода стосувалася саме екранної пари — двох персонажів, яких він зіграв сам.
Чи прийшов ДіКапріо отримувати «Малину»?
Ні.
Надійного джерела з його публічною реакцією на цю конкретну нагороду знайти не вдалося.
У доступних архівах та матеріалах про церемонію немає підтвердженої цитати ДіКапріо на кшталт «я згоден із нагородою» або «мені байдуже».
Відомо лише, що церемонія 1999 року відбулася у Санта-Моніці напередодні вручення «Оскарів», а ДіКапріо став своєрідним рекордсменом премії, отримавши «Малину» за екранну взаємодію із самим собою.
Чому цей фільм особливо болісно сприймався після «Титаніка»?
«Людина в залізній масці» вийшла всього через кілька місяців після «Титаніка».
Глядачі щойно побачили ДіКапріо як романтичного Джека Доусона — і раптом отримали його у перуці XVII століття, у ролі французького короля.
Студія прекрасно розуміла силу його популярності й активно використовувала її в рекламній кампанії. У пресі навіть відзначалося, що MGM/UA спочатку не могла передбачити, наскільки величезною зіркою стане ДіКапріо після «Титаніка».
І саме це створило для фільму додаткову проблему.
Від нього чекали не просто пригодницької історії про мушкетерів. Від нього чекали ще одного «Титаніка» з Леонардо.
А цього фільм дати не міг.
Чи справді це найгірший фільм Леонардо ДіКапріо?
Якщо йдеться про репутацію серед критиків — «Людина в залізній масці» безумовно є одним із найслабше прийнятих великих фільмів ранньої кар’єри ДіКапріо.
Але назвати його однозначно найгіршим фільмом актора не можна.
По-перше, критичні оцінки — це суб’єктивний показник.
По-друге, фільм був комерційно успішним.
По-третє, пізніше в кар’єрі ДіКапріо були й інші картини, які отримували суперечливі відгуки.
Тому точніше говорити, що «Людина в залізній масці» — один із найбільш невдалих у критичному сенсі великих проєктів ДіКапріо 1990-х років, а не його безумовно найгірша картина.
Але чому сьогодні цей фільм усе одно цікаво дивитися?
Можливо, саме через його недосконалість.
«Людина в залізній масці» зафіксувала ДіКапріо в дуже особливий момент.
Він уже був талановитим актором, якого знали за «Що гнітить Гілберта Грейпа?», «Ромео + Джульєтту» та іншими роботами.
Але після «Титаніка» він раптом став глобальним феноменом.
І «Людина в залізній масці» стала першою великою перевіркою: чи зможе Леонардо ДіКапріо бути кимось іншим, крім Джека Доусона?
Він відповів на це двома ролями одразу.
Так, фільм не став новою класикою.
Так, критики знайшли в ньому чимало недоліків.
Так, ДіКапріо отримав «Золоту малину».
Але є щось символічне в тому, що одним із перших його серйозних викликів після «Титаніка» стала історія про людину, яка намагається вирватися з чужої ролі та стати собою.
Через кілька десятиліть це виглядає майже пророчо.
